УВАГА!!! НЕБЕЗПЕКА!!!

Після спалаху кору Україна стоїть на порозі ще одної небезпечної інфекційної хвороби – дифтерії. Ця інфекція є небезпечніша від кору, адже смертність від дифтерії складає 50%.
Дифтерія відома дуже давно. Згадки про цю хворобу є в працях Гіппократа, Гомера, Галена. Під назвою «смертельна виразка горлянки”, “гнила жаба» її описували лікарі I-II століть н.е. Хвороба вважалася «чіпкою», тобто заразною. Єдина міра профілактики в середні віки полягала в припиненні спілкування з хворими. Епідемії дифтерії виникали періодично у всіх частинах світу, не оминаючи островів Тихого океану.
Початкові назви дифтерії були найрізноманітнішими. В Іспанії дане захворювання було описано як «петля самогубці». На початку XIX століття французьким вченим Бретоніо було запропоновано назву «дифтера» – плівка, перетинка. І тільки в кінці XIX століття лікар Труссо застосував до цього захворювання термін «дифтерія».
Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання дихальних шляхів. Збудник дифтерії передається повітряно-крапельним шляхом( при чханні, кашлянні чи диханні) або через предмети побуту (посуд, іграшки, канцелярські товари тощо) , якими користувався хворий. Трапляються випадки, коли збудник дифтерії проникає в організм через слизову ока, шкіру, рани або слизові оболонки статевих органів.
До речі, носіями дифтерійної палички можуть бути люди, які не мають симптомів захворювання, але в носоглотці у них живуть, розмножуються і виділяються з кашлем і чханням небезпечні мікроорганізми.
Симптомами хвороби є: біль у горлі, наліт на мигдалинах сірого кольору , осиплість голосу, ускладнене дихання та ковтання, висока температура, набряк слизової оболонки носоглотки, збільшення лімфатичних вузлів.Також при дифтерії з’являється специфічний солодкуватий запах з рота.
Небезпечна не тільки сама дифтерія, але й ускладнення, до яких вона може призвести. Зокрема, перенесена хвороба може призвести до ураження центральної нервової системи (параліч дихальних м’язів шиї, голосових зв’язок і гортані) та міокардит. Внаслідок паралічу дихання людина може померти.
Цифри у статистичних даних прийнято називати «холодними», але для того, хто за кожною одиницею бачить людське життя, вони викликають хвилювання. Ці цифри голосно «кричать» про горе, пролиті сльози та загублені життя.
Ось деякі дані, що показують, скільки занедужувало та помирало від дифтерії в довакцинальний час в кінці XIX століття: в лікарнях Лондона – 29.7%; в лікарнях Відня – 35.4%. Найвища смертність відзначалася серед дітей раннього віку. У Західній Європі у дітей до року, хворих на дифтерію, смертність становила 74.5%.
Для порятунку хворих лікарі вдавалися до героїчних вчинків – відсмоктували плівки через трубочки, ризикуючи здоров’ям і життям. Молодий лікар, згодом прославлений хірург – С. І. Спасокукоцький, відсмоктуючи плівку у хворої дитини, заразився дифтерію і заразив свого 2-х річного сина. Дитина втратила слух.
Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і попередити розвиток небезпечних ускладнень – вакцинація дітей, згідно з календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих (кожні 10 років).

У правильно щеплених захворювання буде протікати набагато легше, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно проводити як вакцинацію, так і ревакцинацію.
Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії, наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку тяжких форм дифтерії та веде до зниження захворюваності.
Щорічне зменшення кількості щепленого населення веде до стійкого зниження колективного імунітету, що в подальшому може призвести до зростання захворюваності та епідемічної спалаху. Колективний імунітет повинен становити 95%, тобто з 100 чоловік повинні бути щеплені від дифтерії 95 осіб. В такому випадку виключаються епідемічні спалахи захворювання. Варто зауважити, що збудник дифтерії швидко поширюється й загрожує розвитком епідемії. Доки в Україні не почали проводити масову вакцинацію проти дифтерії (з 1936 року), збудник щороку уражав до 80 тисяч осіб, кожен другий хворий —  помирав. Тож щойно рівень колективного імунітету почне знижуватись, небезпека зростатиме. До слова, у період з 1991 по 1996 роки також виникла емідемія дифтерії, від хвороби померло 1200 осіб (700 з них —  діти).
Ще одним засобом профілактики є особиста гігієна — потрібно часто мити руки, протирати предмети, яких могла торкатися хвора людина, часто провітрювати приміщення, особливо якщо там знаходиться велика кількість людей.
При перших ознаках та підозрах на хворобу необхідно звернутися до лікаря — чим швидше діагностують дифтерію і почнуть лікування, тим менше шкоди вона нанесе організму.
Кожна людина повинна розуміти, що за своє здоров’я вона відповідає сама. Пам’ятайте – хворобу легше попередити ніж лікувати!